cropped-licey-logo.png

Нормативно-правова база

75-років з дня проведення операції «Захід».

До 75-річчя операції «Захід».
21 жовтня 1947 року радянська влада виселила майже 27 тисяч сімей “активних націоналістів та бандитів”. Українців відправили до Сибіру.
“Правильно вчинив наш уряд, що вивозить тих, хто йде проти радянської влади, хто заважає нам чесно працювати на користь нашої Батьківщини” – цитував робітника у доповідній записці секретар Дрогобицького обкому пан Горобець.
Партієць наголошував, що загалом виселення пройшло без ексцесів, а населення міст та сіл схвально зустріло акцію. У тому ж документі він згадував слова енергетика дрогобицької електростанції: “Скільки я прожив на світі, але такої влади ще не бачив. Це не люди, а варвари. Не розібравшись хватають дітей, жінок, старців, і, попри зиму, вивозять їх до Сибіру”.
Операція “Захід” була частиною кількарічної боротьби сталінського режиму з українськими повстанцями. Весною 1947 року вийшов наказ міністерства держбезпеки (МДБ) УРСР із завданням “у найкоротші терміни ліквідувати бандитизм та національне підпілля на території західних областей України”.
Депортація мирних жителів стала ефективним інструментом, йшлося у спільному листі ініціаторів переселення заступника міністра державної безпеки СРСР Сергія Огольцова та міністра державної безпеки УРСР Сергія Савченка. Обидва переконували керівника МДБ СРСР Віктора Абакумова, що виселення ускладнювало вербування нових членів ОУН, спонукало підпільників здаватися та викликало страх серед місцевих жителів.
Підготовка тривала лише два місяці. Найперше співробітники МДБ та міністерства внутрішніх справ (МВС) склали списки кандидатів. Операція стосувалася жителів тодішніх Волинської, Ровенської, Львівської, Тернопільської, Станіславської (сучасна Івано-Франківська), Дрогобицької (частина сучасної Львівської) та Чернівецької областей.
Під виселення підпадали всі повнолітні та неповнолітні члени сімей повстанців, засуджених, активних націоналістів, а також близькі родичі, що проживали разом з ними.
Організаційні заходи проходили цілком таємно. Зокрема, спільні наради спецслужб та партійних органів провели за декілька днів до початку операції. А в окремих випадках місцеві партійці дізнавалися про виселення одночасно з його жертвами.
21 жовтня о другій ночі співробітники МВС розбудили львів’ян – почалася операція Пізніше вони прийшли до жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, а о шостій ранку оточили будинки більшості виселенців.
До кінця дня вивезли майже всіх. Подекуди затримки виникали через розмиті від дощу та снігу дороги.
Радянські службовці не зафіксували особливого опору чи сутичок з підпільниками. Разом з тим, доповідали про місцевих жителів Рівненщини, які ховали малих дітей виселенців, а у деяких селах перешкоджали руху автомашин – оточували їх. У відповідь оперативники відкривали попереджувальний вогонь.
Протягом одного дня співробітники каральних органів змусили 76 тисяч українців залишити домівки. З них близько 19 тисяч були чоловіки переважно старшого віку, 35 тисяч жінок і 22 тисячі дітей. Власність “контингенту” – так співробітники позначали переселенців – описували та оцінювали представники райвиконкомів, сільських рад та земельних товариств.
Житлові приміщення та надвірні будівлі обласні партійці передавали школам, лікарням, дитячим садкам, і… місцевим активістам. Траплялися випадки, коли виселенці втікали з Сибіру, поверталися додому, а там господарювали односельчани.
Млини, круподерні, а також сільгоспмашини та інвентар віддавали колгоспам, машинно-тракторним станціям, а сільськогосподарську продукцію – кооперативам на продаж.
Більшість виселенців працювали у копальнях або на лісозаготівлях Казахстану, Красноярського краю, Іркутської, Молотовської, Челябинської та Читинської області Росії. П’яту частину депортованих залучити до сільського господарства.
Підприємства авансом надали українцям продукти та гроші. Однак три з половиною тисячі непрацездатних сімей переживали злидні. Про це парткерівники доповідали у Москву і пропонували відправити безоплатну допомогу з розрахунку 15 грамів муки, 50 – крупи, 15 – солі на одну особу щодоби.
“Захід” провели через півроку після переселення українців Польщі. Операцію продумали до найменших дрібниць, тому вона пройшла у найкоротші терміни. В обох випадках українське підпілля втратило можливих новобранців та матеріальну підтримку.
Наприкінці 40-их років президія Української Головної Визвольної Ради – керівного органу національно-визвольного руху – вирішила згорнути діяльність УПА як збройної одиниці. У “Довідці про кількість виселеного контингенту з території України на період 1944—1948 рр.” йдеться, що у жовтні 1947 року органи держбезпеки СРСР вислали 26 332 сім’ї (77 791 особу). На початку 1960-х років у документах КДБ УРСР у кількісних показниках цієї депортації фігурувало 77 808 осіб. 
Зусилля співробітників Міністерства держбезпеки СРСР у проведенні в стислі терміни масової депортації належно оцінили у Кремлі. За указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 жовтня 1948 р. “за успішне виконання спеціального завдання Уряду” було нагороджено 1 708 осіб. Із них орденом Червоного Прапора — 49, орденом Вітчизняної війни I ступеня — 193, орденом Вітчизняної війни II ступеня — 272, орденом Червоної Зірки — 572, медаллю “За відвагу” — 523, медаллю “За бойові заслуги” — 99.
Після 1947 року радянські спецслужби не організовували на Західній Україні настільки масових депортацій, проте продовжили насильницьке виселення родичів учасників УПА і ОУН. Упродовж 1948 року з теренів Західної України депортували 817 осіб, а 1949-го — 25 527. Складне становище, у якому опинилось національне підпілля на західноукраїнських землях наприкінці 1940-х, змусило президію Української Головної Визвольної Ради (координатора національно-визвольного руху в Україні) ухвалити рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації.
Отже, західні території України опинилися під владою УСРР. 16 серпня 1945 року підписаний договір про рядянсько-польський державний кордон. Кордон розташований до лінії Керзона. Останній обмін територіями відбувся в лютому 1951 р. Операція «Вісла» 1947 рр. вважається геноцидом українського народу з боку Польщі. Вже в жовтні 1947 рр. було здійснено операцію з депортації цивільного населення Західної України з метою знищення соціальної бази українського визвольного руху, тепер з теренів УРСР. Українці зазнали утисків з боку польської та радянської влади, щоб припини опір та асимілювати серед свого населення, методом терору та масових вбивств цілими сім’ями.
М.В. Малюга
 

Поділитись цією новиною

Більше новин

День пам’яті Героїв Небесної Сотні

Їх назвали Небесною Сотнею – патріотів України, що загинули в Києві на Майдані, на Грушевського, на Інститутській… Сьогодні ми вшановуємо пам’ять людей, які віддали життя